Розділ II. Європа та Америка в добу революцій і національного об'єднання (1815—1870 рр.)

 

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ЗМОЖЕТЕ: пояснювати вплив індустріальної революції в Західній Європі на суспільний розвиток світу; визначати особливості консерватизму, лібералізму, соціалізму та націоналізму.

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Що таке індустріальна революція? 2. Коли і де вона розпочалася? Якими були її наслідки? 3. Що таке націоналізм?

Визначте прояви й наслідки впливу індустріальної революції в країнах західної Європи.

1. Індустріальна революція в країнах Західної Європи та її наслідки. Початок становлення індустріального суспільства. Індустріальна революція, яка розпочалася в другій половині XVIII ст. у Великій Британії й упродовж XIX ст. охопила інші країни Європи, США та Японію, стала одним із тих явищ в історії людства, що мало далекосяжний вплив на різні сфери його розвитку.

Країни, у яких відбулася індустріальна революція, успішно долали свою відсталість і переходили до стійкого зростання економіки. Одним із важливих наслідків індустріальної революції стало те, що традиційна аграрна економіка поступалася місцем новій індустріальній, де провідні позиції посідало виробництво машин. Одночасно із цим змінювалися вага й місце різних соціальних сил — формувалися промислове робітництво та підприємці-промисловці з їхніми інтересами й потребами.

Індустріальна революція впливала на більшість сторін повсякденного життя в країнах, де вона розгорталася (про це ви дізнаєтеся в наступних параграфах).

Розпочалося поступове, але стійке зростання середнього рівня доходів населення.

Перетворення, пов’язані з розгортанням індустріальної революції, сприяли змінам у складі населення країн, де вона відбувалася. Унаслідок урбанізації зростала кількість міст. Так, у 1800 р. в Європі існувало 17 міст із населенням понад 100 тис. осіб, а загалом міське населення налічувало близько 5 млн жителів. У 1890 р. таких міст уже було 103, а загальна кількість міського населення збільшилася в шість разів. Населення Лондона, Парижа, Берліна й Відня в 60—70-х рр. XIX ст. становило близько 1 млн осіб.

Американський економіст, лауреат Нобелівської премії 1995 р. з економіки Роберт Лукас, аналізуючи вплив індустріальної революції на суспільство країн заходу, де вона відбувалася, зазначав: «Уперше в історії рівень життя простих людей почав проявляти стійке зростання...

Нічого, що хоч віддалено нагадує цю економічну поведінку, не траплялося раніше». Середньосвітовий дохід із 1800 р. впродовж наступних двох століть, як дослідив американський економіст Ангус Медісон, зріс більше ніж у десять разів, тоді як населення світу — у шість.

Урбанізація — глобальний процес міграції населення із сільської місцевості в міську, що в результаті спричиняє стрімке зростання міст. Також під урбанізацією розуміють зростання значення міст у розвитку суспільства, що супроводжується зростанням і розвитком міських поселень, збільшенням питомої ваги міського населення, поширенням міського способу життя в певному регіоні, країні, світі.

Суттєві зміни відбувалися і в політичному житті суспільства. У країнах Заходу поступово затверджувалися основи правової держави з визнанням принципів недоторканності приватної власності, верховенства закону, свободи підприєм-

ництва, політичних прав і свобод. Відбувалося становлення основ демократії з виборністю органів влади, виборчим правом громадян, поділом влади на законодавчу, виконавчу й судову. У провідних країнах світу формувалися основи парламентської демократії.

Французький дослідник другої половини XVIII — першої половини XIX ст. Анрі де Сен-Сімон першим звернув увагу на нові особливості суспільства, що формувалося під впливом індустріальної революції. Він назвав його індустріальним суспільством. У 50—60 рр. XX ст. французький мислитель Р.-К. Арон та американський економіст У. Ростоу сформували дві теорії, які стали основою сучасного розуміння індустріального суспільства.

Ознаки індустріального суспільства як стадії суспільного розвитку:

• зайнятість більшості працюючого населення на заводах і фабриках;

• переважання промислового виробництва над аграрним;

• більша кількість міського населення порівняно із сільським;

• використання досягнень науково-технічного прогресу, механізація й автоматизація в промисловості;

• значні якісні зміни в політичній, соціальній, культурній і побутовій сферах, пов’язані з розгортанням індустріальної революції.

Парламентська демократія —

форма демократії, за якої уряд призначається парламентом як органом законодавчої влади й несе відповідальність перед ним за свою діяльність.

Індустріальне суспільство —

стадія розвитку суспільства, за якої завершено створення розвиненої промисловості та відповідних соціальних і політичних структур.

Визначте основні відмінності консерватизму й лібералізму.

2. Консерватизм і лібералізм. Тогочасні мислителі по-різному пояснювали навколишню дійсність і процеси, які в ній відбувалися.

Відображенням цих спроб стало формування основних ідеологічних концепцій — консерватизму, лібералізму, соціалізму, націоналізму.

Значного поширення в тогочасних країнах Заходу набули ідеї консерватизму. Його прибічники віддавали перевагу тому, що вже виправдане часом, з обережністю ставилися до реформ, категорично відкидали будь-які радикальні, революційні методи перетворення суспільства й держави. Визнаючи природу людини недосконалою, консерватори вважали, що в суспільстві мають діяти сили, які її обмежуватимуть. Наявність приватної власності та нерівність між людьми консерватори сприймали як природні. Вони цінували стабільність.

Консерватори зі співчуттям ставилися до проблем бідноти й знедолених. Покращення їхнього життя вони пов’язували лише із церковною та громадською благодійністю — лікуванням, навчанням і створенням житла для них за рахунок добровільних пожертвувань заможних людей. Благодійність у цей час у Європі сприймалася як своєрідний громадський обов’язок знаті.

Концепція — система поглядів, розуміння певних явищ, процесів. Ідеологія — система політичних, правових, етичних, художніх, філософських, релігійних поглядів. Консерватизм — сукупність ідейно-політичних і культурних течій, що виступають за збереження й дотримання традиційних цінностей та порядків.

Термін «консерватизм» уперше застосував у 1891 р. французький політик і письменник Франсуа-Рене де Шатобріан. Проте консерватизм як стиль мислення існував задовго до цього.

Одним із засновників консерватизму вважається британський державний діяч і мислитель Едмунд Берк. Його засу-

дження Французької революції за її насильницький і безсистемний характер допомогло оформитися консерватизму як способу мислення. Е. Берк критикував революцію як намагання перебудувати суспільство відповідно до вигаданої і нереальної моделі.

Прибічником консерватизму був історик Томас Карлойл, автор «Історії Французької революції». Він вважав «старий порядок» більш справедливим, ніж ті відносини, які вона встановила. Саме йому належить відомий вислів: «Революції готуються геніями, робляться романтиками, а їхніми результатами користуються шахраї».

У Франції ідеї консерватизму пов’язували із Жозефом де Местром, який виступав за відновлення спадкової монархії в країні, беззаперечне визнання Папи Римського у справах церкви. Папу Римського він вважав «творцем європейської цивілізації та її історичним рятівником».

Прибічники лібералізму були послідовними противниками абсолютизму та права монархів за своїм бажанням розпоряджатися майном і життям підданих. Заперечуючи станові привілеї, вони виступали за рівність усіх громадян перед законом. За найманими працівниками ліберали визнавали право вести діалог на рівних із власниками підприємств про умови праці та створювати власні організації (професійні спілки). Ліберали вважали за необхідне поступово збільшувати кількість виборців і посилювати роль парламенту в державному житті.

Лібералізм — ідейно-політична течія, прибічники якої вважають правовою основою суспільства й економічного розвитку індивідуальні свободи людини.

Вважається, що Д.ж Бентам і в наш час бере участь у засіданнях правління Університетського коледжу Лондона у вигляді так званої «автоікони» й офіційно вважається «присутнім, але таким, що не брав участі в голосуванні». «засновник найщасливішої системи моральних принципів і законів» (так він назвав себе сам) заповів зберегти своє тіло для нащадків. Його останки одягли в костюм, посадили в улюблене крісло філософа, а на обличчі закріпили посмертну воскову маску.

Британський мислитель Джеремі Бентам, один із найвідо-міших теоретиків лібералізму, вважав, що суспільство — це сукупність людей із їхніми власними інтересами. Досягти його процвітання можна лише за умови забезпечення прав особистості й недоторканності приватної власності. Дж. Бен-там стверджував, що для розвитку вільного підприємництва не має існувати будь-яких перешкод, крім тих, що обмежують можливу шкоду для інших людей. Вбачаючи в тогочасному розвитку Великої Британії чимало пережитків минулого, Дж. Бентам виступав за реформу й парламент на основі розширення виборчого права, відокремлення церкви від дер-

жави, рівні права жінок і чоловіків, право на розлучення, заборону тортур і тілесних покарань, свободу слова, ліквідацію рабства.

Представник французького лібералізму Бенджамен Кон-стан вважав справді вільним лише те суспільство, де визнається пріоритет прав окремої особистості. Захищаючи вільне підприємництво, Б. Констан стверджував, що держава не має його обмежувати. Політичним ідеалом мислителя була конституційна монархія за британським зразком. На його думку, лише королівська влада, яка має стати четвертою гілкою влади, може захистити право підприємців.

Виразником ідей класичного європейського лібералізму вважається французький державний діяч Алексіс де Токвіль. Він був автором праці «Демократія в Америці», у якій проаналізував взаємозв’язки між свободою та рівністю, політичною владою та суспільством. Зокрема, А. де Токвіль у дусі лібералізму виступав проти посилення влади держави, оскільки вона завжди супроводжується адміністративною централізацією, бюрократизацією й через це обмежує права особистості. Діяч відкидав ідею встановлення соціальної рівності, підкреслюючи, що може бути лише «рівність у рабстві». Із цим також пов’язувалося заперечення А. де Токвілем загального виборчого права, оскільки, на його думку, воно призведе до переходу влади до рук черні, яка намагатиметься встановити загальну рівність.

Запропоновану мислителем модель суспільної перебудови визначають як «ліберальну демократію» з рівністю можливостей для всіх членів суспільства. При цьому втручання держави в економіку й порушення нею громадянських свобод, за переконанням А. де Токвіля, виступає як головна небезпека для її розвитку.

У чому полягає сутність ідей соціалістичної перебудови суспільства?

Соціалізм — ідеологія, ідеалом і метою якої є реалізація в суспільстві перетворень на принципах соціальної справедливості, свободи й рівності.

3. Соціалізм. Відповіддю на загострення соціальних суперечностей у країнах Європи у період розгортання там індустріальної революції стало поширення ідей соціалізму. Їхні прибічники шлях подолання існуючих проблем вбачали в лік

відації приватної власності на засоби виробництва й заміні її на суспільну, створенні суспільства, де всі будуть рівними, а соціальне виробництво задовольнятиме потреби людини.

Ідеї перетворень у суспільстві на основі відмови від приватної власності й зрівнювального розподілу існували впродовж усієї історії людства. Проте прибічники соціалізму в XIX ст. намагалися створити на їх основі нові моделі суспільного розвитку.

На початку XIX ст. у Європі з’явилося чимало проєктів соціалістичної перебудови суспільства. Серед найвідоміших були ті, які висували британський соціаліст Роберт Оуен, французькі соціологи Анрі де Сен-Сімон, Шарль Фур’є та П’єр-Жозеф Прудон.

Німецькі мислителі Карл Маркс та Фрідріх Енгельс запропонували модель, у якій соціалізм розглядався як перший етап до побудови комунізму, де пануватиме колективна власність як на знаряддя праці, так і на предмети споживання й існуватиме бездержавний устрій. Створена ними теорія отримала назву «марксизм».

На думку деяких дослідників, соціалістичні ідеї вперше висловив у V—IV ст. до н. е. давньогрецький мислитель Платон у працях «Держава» і «закони». Він стверджував, що основна ознака ідеальної держави — справедливість.

У комедії давньогрецького автора Арістофана (IV ст. до н. е.) у формі інакомовлення також викладені ідеї соціалізму: «Стверджую: все зробитися спільним має і в усьому нехай бере участь кожен... Ми суспільною зробимо землю, усю для всіх, усі плоди, що ростуть на землі, усе, чим кожен власник володіє. ». Термін «соціалізм» уперше використав французький мислитель П'єр Леру в праці «Індивідуалізм і соціалізм» (1834 р.)

Із праці Ш. Фур'є «Теорія всесвітньої єдності» (1822 р.)

До того часу, доки великі й малі цього світу будуть сповнені взаємної ненависті, будь-яка свобода буде лише яблуком нових суперечок. Природним засобом викликати щире взаємне тяжіння різних класових груп є зацікавлення їх досягненням однієї спільної мети, інакше кажучи, треба асоціювати їх у виробництві. Фермер або орендар, що отримує свою частину пропорційно врожаю, докладатиме зусиль, щоб цей врожай, який належить господарю, був можливо більшим, оскільки якщо господар отримає мало, то й фермер отримає, відповідно, меншу частку. Таким чином, секрет єдності інтересів — в асоціації. Усі класи суспільства, асоційовані й об'єднані спільністю інтересів, забудуть про взаємну ненависть.

Робота в парах. Обговоріть зміст тексту та дайте відповіді на запитання: 1. У чому мислитель вбачав шлях до суспільної гармонії? 2. Яким є ваше ставлення до поглядів Ш. Фур'є? Чому?

Український вчений і громадсько-політичний діяч другої половини XIX — початку XX ст. Михайло Туган-Барановський у праці «Соціалізм як позитивне вчення» зазначав, що термін «соціалізм» у XIX ст. підкреслював значення суспільного співробітництва в новій соціальній моделі на противагу панівній економічній школі, яка визнавала ідеалом господарського устрою необмежену свободу одноосібного підприємництва.

Таким чином, соціалізм ставав протилежністю індивідуалізму.

Що нового вніс націоналізм в осмислення дійсності в період свого виникнення?

4. Націоналізм. На думку деяких дослідників, XIX ст. в історії Європи можна назвати добою націоналізму, оскільки саме він став у цей час однією з найвпливовіших і найжит-тєздатніших ідеологій. Початок його поширення на континенті як політичної ідеології пов’язують із Французькою революцією, яка проголосила націю об’єднанням вільних громадян і джерелом державної влади. Завдяки наполеонівським війнам ці ідеї набули значного поширення в Європі.

Подальший розвиток ідей націоналізму пов’язують із діяльністю німецьких мислителів. Так, Йоганн Готліб Фіхте після поразки Пруссії у війні з Наполеоном у своїх «Промовах до німецької нації» закликав німецький народ до об’єднання й пробудження своєї національної свідомості, що дозволить йому досягти культурної першості в Європі. Георг Вільгельм Фрідріх Гегель, підтримуючи ідею створення національних держав у Європі, вважав, що це є найбільш вдалою формою об’єднання громадян заради реалізації ідеалів свободи, безпеки, щастя та втіленням божественної ідеї.

Серед дослідників немає єдиної думки щодо того, кого вважати теоретиками європейського націоналізму цієї доби. Частина вчених знаходить його витоки в працях Ж.-Ж. Руссо та Е. Берка, інші вважають основоположником націоналізму німецького мислителя Фрідріха Ліста.

На початку XIX ст. націоналізм перестав бути лише західноєвропейським явищем і набув поширення в інших регіонах світу. Так, він сприяв розвитку національно-визвольного руху проти іспанського панування в Латинській Америці, розгортанню національних рухів у Центрально-Східній Європі, що перебувала під владою Австрійської, Османської та Російської імперій.

Нація — спільнота людей, яка об'єднана певною назвою, символами, географічним та етносоціальним походженням, історичною пам'яттю, сукупністю духовно-культурних, політичних цінностей та усвідомлює цю єдність. Нація має загальний проєкт майбутнього й право на самовизначення.

Термін «націоналізм» уперше почали використовувати в XIX ст. німецький мислитель Йоган Готфрід Гердер і французький публіцист Огюстен де Баррюель.

Поширення ліберальних ідей на тогочасних українських землях не набуло такого розмаху, як у західній Європі. Дослідники пов'язують це перш за все з обмеженнями прав і свобод людини імперськими владними структурами.

У другій половині XIX ст. сприяти поширенню ліберальних ідей і поєднати їх із соціальними та національними дослідники намагався Михайло Драгоманов.

У своїх працях він писав, що існування демократичної держави можливе лише за наявності конституційно закріплених прав і свобод громадян. На думку М. Драгоманова, у політичній діяльності слід дотримуватися загальнолюдської моралі за принципом «чисте діло потребує чистих засобів». Він вважав, що загальнолюдські цінності мають переважати над соціальними або національними.

М. Драгоманов створив концепцію суспільства як громади розвинених особистостей. Для нього людина була основою соціального устрою, найвищою цінністю, права якої має забезпечувати наявність вільної самоврядної громади.

На підставі фактів, розглянутих у параграфі, сформулюйте судження про:

зміни, які відбулися в країнах західної Європи під впливом індустріальної революції;

основні наслідки розгортання індустріальної революції в Європі; відмінності шляхів розвитку суспільства, які пропонували прибічники консерватизму, лібералізму, соціалізму і націоналізму.

Запитання і завдання

1. Перевірте свої знання за допомогою навчальної гри «закінчіть речення».

Правила гри. Учитель/учителька пропонує учням та ученицям закінчити речення з характеристиками подій, притаманних певному історичному явищу.

Зразок речень: 1) Індустріальна революція розпочалася в другій половині XVIII ст. у... 2) Унаслідок урбанізації в Європі зросла кількість... 3) Термін «консерватизм» у 1891 р. вперше вжив французький політик. 4) Автором праці «Демократія в Америці» був. 5) Французький мислитель П. Леру був тим, хто в 1834 р. вперше застосував термін. 6) Автором «Промов до німецької нації» є.

2. Які з ознак індустріальної революції в країнах Західної Європи ви вважаєте головними? Поясніть свою думку. 3. Президент США Авраам Лінкольн назвав консерватизм «прихильністю до старого й випробуваного замість прихильності до нового й невідомого». Поясніть, у чому полягали погляди консерваторів. 4. Прибічник французького лібералізму Б. Констан стверджував: «Під свободою я розумію панування особливості над владою». Як пропонували реалізувати цей принцип представники лібералізму? 5. Український вчений В. Вернадський писав, що «.соціалізм завжди заснований на підкоренні окремої особи добробуту більшості». Поясніть зміст наведеного твердження. 6. Німецький вчений XX ст. А. Ейнштейн сказав: «Націоналізм — дитяча хвороба, кір людства». Чи згодні ви із цим? Поясніть свою позицію.

7. Складіть таблицю «Ідейні течії другого періоду Нової історії».

Назва	Представники	Погляди на розвиток держави й суспільства

8. Робота в малих групах. Розподіліть ролі та розіграйте уявні діалоги про розвиток держави й суспільства між прибічниками консерватизму, лібералізму, соціалізму та націоналізму.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Гісем, Мартинюк 2022